Чи знаєш ти, світе,

як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

моєму народу болить!

         Чорнобиль… Минуло 29 років. Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Серед природних і техногенних катастроф, які сталися упродовж історії людства, Чорнобильська займає особливе місце. Вона засвідчує всемогутність і безсилля людини.

Не можна про це не казати,

Мовляв, це було вже давно.

Перед очима батько-мати,

І Україна, і Дніпро.

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам'ять лине в моторошні дні,

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

    Чимало років минуло з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок. Давайте берегти оточуючий світ! Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля.

Цей чорний біль ніколи не мине

В душі землі, в душі мого народу.

Він зачепив своїм крилом мене,

Мій сад, і небо, і пречисту воду.

Цей чорний біль страшніший від проклять –

І, наче смерть, квапливий, невблаганний.

Свята земелько, як тобі болять

Невидимі радіаційні рани.

Піврозпад йоду – тільки вісім днів.

А скільки літ тобі пекти груди

Той стронцій, що на тебе пилом сів,

Той цезій, що розсипаний повсюди.

Піврозпад болю. Де його закон?

Хто встановив на душу його мірку?

Піврозпад болю…Не жахливий сон,

Бо нам усім від нього в горлі гірко.

Піврозпад болю. Він довіку твій.

Тобі із ним судилося прожити.

Вціляє у десятку чорний біль,

У корінь роду, в серцевину жита.

Підступно, з розмахом, в колиски немовлят,

В калини квітку, у джерельну долю…

Як чорний біль, німі ліси кричать…

На кожного із нас – піврозпад болю.